Три слова: «прошу», «дякую», «вибач» були темою повчання Папи Франциска, присвяченого роздумам про щоденне родинне життя, якими він поділився у середу, 13 травня 2015 р., з учасниками загальної аудієнції, які заповнили площу Святого Петра у Ватикані. Як вже було сказано при різних нагодах, «ці слова відкривають шлях до того, щоб у родині жити добре та в мирі», вони є «простими, але не дуже простими для здійснення» та «вміщають у собі силу оберігати домашнє вогнище навіть серед тисяч труднощів».
Святіший Отець розпочав, вказавши на те, що зазвичай, ми сприймаємо ці слова, як ознаку вихованості: вихована особа просить дозволу, дякує та вибачається, якщо помилиться. Але існує також «формальність у добрих манерах, яка може стати маскою, за якою приховуються душевна черствість і байдужість щодо ближнього». «Ми, натомість, – додав він, – маємо на увазі добре виховання в його автентичному значенні, де стиль добрих взаємин вкорінений у бажанні добра ближньому й пошані до нього».
Переходячи до кожного слова зокрема, Папа підкреслив, що «коли дбаємо про те, аби ввічливо просити те, нащо, на нашу думку, можемо безумовно претендувати, то закладаємо справжній захист для духа родинного і подружнього співжиття». Близькість і довірливість не дає права вважати все само собою зрозумілим, а любов, «чим глибшою та щирішою вона є», вимагає «тим більшої пошани до свободи іншого й очікування на те, коли він відкриє двері свого серця». Адже й Господь «стоїть під дверима і стукає», чекаючи поки ми самі впустимо Його до свого серця.
Говорячи про вдячність, Святіший Отець зауважив, що йому іноді здається, що «ми перетворюємося в цивілізацію поганих манер», коли злі слова стають немовби нормою, а ввічливість та здатність дякувати сприймаються, як «ознаки слабкості, викликаючи іноді навіть недовіру». «Слід протистояти цій тенденції в лоні самої ж сім’ї, – наголосив він. – Ми повинні ставати принциповими у вихованні до вдячності і признання: гідність особи та суспільна справедливість розпочинаються саме звідси. Якщо в родинному житті занедбується цей стиль, то теж і суспільство його втратить. Також для віруючого вдячність лежить в основі віри: християнин, який не вміє дякувати, забув Божу мову».
«Важким, але необхідним» Наступник святого Петра назвав слово «вибач». Коли його бракує, то «тріщини, навіть мимохіть, розширяються, стаючи глибокими ровами». І не випадково в молитві «Отче наш», яка «підсумовує всі суттєві прохання нашого життя», знаходимо слова про прощення. «Визнати, що допустився помилки, прагнути надолужити те, що було втрачено – пошану, щирість, любов – вчиняє гідними прощення. Тоді можна зупинити інфекцію, – зазначив Папа. – А коли ми нездатні вибачатися, це означає, що ми не є здатними також і простити. В домі, в якому не вибачається, починає бракувати повітря».
«Ці три ключові для сім’ї слова, – підсумував Святіший Отець, – є простими словами, і, можливо, спочатку викликають у нас посмішку. Але коли про них забуваємо, то стає вже зовсім не смішно».
Джерело: uk.radiovaticana.va